Дом, наполненный пустотой, глухо ворчал... Все, что попадало в него, как-то исчезало, таяло... только глухое бормотанье слышалось после каждой попытки что-то оставить в нем ...
Но, однажды, какой-то малец занес в него розы ... Да, да, розы, сорванные у соседки, уколовшие его шипами... Он просто так опешил, что розы, такие красивые оказались такими колючими, что сорвав их, не удержался и ... бросил в дом... И в ответ... тишина... все удивились... Обычно, когда кто-то швырял в этот наполненный пустотой, стоящий у дороги, заброшенный дом что-то... в доме кто-то, тяжело вздохнув, начинал ворчать глухим и тягостным звуком, пугая окружающих... А, здесь, розы и ... тишина...
Мальчонка опешил, заглянув в узорчатое, покосившееся от времени, окно он увидел на затянутом паутиной полу – розы... Они дрожали от страха неизвестности и только просили: пить.... Вот - глупые, подумал мальчонка, кто же даст вам пить в заброшенном старом доме... Подтянувшись на подоконнике, он влез в дом, дом ожил, как-то посветлел, заулыбался и нежно заскрипел половицами под ногами сорванца... Обрадовался неожиданному гостю... А, мальчонка, обернув шипы полою худого пальтишка, взял розы и сказал: не дрожите, глупенькие, вы же такие красивые! ...
Дом подхватил слова мальчика и нежность разлилась вокруг: красивые, красивые, красивые... Розы распрямились, засияли и перестали дрожать ... так проявление Любви нашло Свое отражение в мире ...
Комментарий автора: странное сочетание слов из недр интернета, вылившееся в маленькую зарисовочку) улыбайтесь и любите друг друга!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.